London Calling

Коротко про мої перші враження від Лондона. Почуваюся я поки що сільською тітонькою з глубинки, бо мені все це нецікаво. “Багато б хто за таку можливість вбив”, – все повторюють знайомі. Хтось вбив, а хтось б поруч пройшов, люди різні.

До речі, про різних людей, тут так багато їх дивних і незвичайних. Я взагалі завжди першою стаю на захист своєрідності і неповторності індивідуалізму, але знаєте що, навіть мені тут стає не по собі.

І справа не в тому, що я проти когось щось маю – носіть, що хочете, як хочете і де хочете. Просто цього якось забагато, люди ніби пишаються тим, які вони особливі і намагаються ще більше виділитись за допомогою модних трендів. І виходить ось що, виглядають вони по-різному однаково. І на самокатах.

Advertisements

Hygge

Чим комфортніше людина живе, тим більше часу вона проводить вдома, наодинці чи в компанії. Один погляд на квартиру, і одразу помітно, як часто тут буває її власник. У гуртожитку деякі знайомі змінювали все, починаючи від постільної білизни, і закінчуючи фіранками і килимами, а дехто роками жив на валізах, ніби вчора приїхав.

Думаю, залежить це здебільшого від типу особистості: екстраверти краще обдзвонюватимуть усіх знайомих у пошуках пригод, ніж сидітимуть на місці. Але з віком навіть найупертішим гулякам хочеться комфорту, вони починають цінувати прості речі, такі як гарячий домашній обід, затишок простих вечорів з улюбленим серіалом і свіжі простирадла.

3362115-10317010-408406-3-0-1504858846-1504858853-650-1-1504858853-650-3e7c825cec-1504879791

В Дании есть популярное слово «hygge», аналог которого встречается не во всяком языке. Суть жизни в стиле hygge — это окружение себя комфортом, начиная от теплого свитера и шарфа, до обилия свечей и мягких пледов в интерьере. По мнению датчан, философия hygge делает семьи крепче и счастливее, потому как возвращает людей к главным человеческим ценностям.

Звідси.

Під німецькими ліжками

pod-niemieckimi-lozkami-zapiski-polskiej-sprzataczki-b-iext34530448

Юстина Полянська найкраще знає, що німці ховають під своїми ліжками. Це, звичайно, псевдонім, і у книзі вистачає неоднозначних моментів, але найбільше мене здивувало, що вона стала бестселером у Німеччині.

Я жила і в Польщі, і в Англії, і сама б спокійно могла написати таку книгу. Скажу тільки одне, що за кілька перших місяців у Польщі матеріалу у мене назбиралось набагато більше, ніж за два роки в Англії. Без жартів, книга Полянської просто відпочиває. Але чи хотіли б самі поляки таке читати? Дуже сумніваюсь. Continue reading

Душевний ексгібіціонізм

tumblr_ovvlof5bn51qz6f9yo5_500

Дехто дивується, чому щось особисте, яким вони самі поділились, використовують проти них. Як це низько і підло. Як ті монстри посміли, коли ви так довірились. Але хіба ви роздягаєтесь перед кожним зустрічним? Звичайно, ні, що про вас подумають! А ось душу виливати можна.

Я чула про довгі розмови в потягах “о жизні”, і сама брала в них участь, але тут своя фішка. З цими людьми ви на 99% більше ніколи не зустрінетесь, і це своєрідний катарсис.

Інша справа – колеги чи однокурсники. Англійці дуже замкнуті і традиційні, хоча почуття гумору їм не займати. Я багато у них навчилась і продовжую вчитись. Тут можна з людиною працювати роками і не знати, чи у неї є сім’я і де вона живе. Ніхто тебе не питатиме, якщо сам не хочеш розповідати. Може, непрямо і то лише один раз.

Картинка звідси.

Стан потоку і автопілот

tumblr_ovio1zFMQx1qz6f9yo3_500

Усі чули про стан потоку, коли настільки зосереджуєшся на роботі, що забуваєш про все на світі. Час летить, багато встигаєш і пишаєшся своєю продуктивністю. А буває щось зовсім протилежне – коли робиш щось на автоматі і не пам’ятаєш, що і як. Ось наприклад, кілька днів тому я прийшла на кухню посуд мити, а він, виявляється, вже давно вимитий і навіть висохнути встиг. У пам’яті діра. Може, це ельфи постарались.

Аж страшно, що наше тіло може виконувати без участі пілота. Хоча, якщо задуматись, будь-яке навчання опирається на цьому вміння – вчитися чогось нового, доводити до автоматизму і рухатись далі. Без додавання і віднімання, як відомо, до складних рівнянь не перейдеш.

Картинка by Maria Nguyen

Body Shaming

tumblr_ovfyuq4Dia1qz6f9yo5_500

І ось наступна модель чи фітнес-блогерка показує, як насправді виглядає її тіло, якщо не втягувати живіт чи ракурс взяти не найкращий. Здавалось би, Америку відкрили, у всіх є недоліки чи, скажем, особливості: целюліт, прищі, жовті зуби, і неголені ноги. Останнє, правда, можна легко виправити.

Я вже розповідала, що у мене брахідактилія типу Д, короткі і гладкі великі пальці на руках. Ніколи мені це особливо не заважало, може, набираю на телефоні не так швидко, як хотілося б, але якось переживу. Оточуючі, насправді, помічають набагато менше, ніж нам здається. Щойно глянула, в інтернеті безліч постів і відео, як люди страждають все життя з цим діагнозом і вдаються до хірургічних операцій.

В Англії зараз найвищий рівень підліткової депресії і самогубств за всю історію. Діти цькують дітей. Мені легко на це дивитися із дзвіниці дорослої людини і сформованої особистості, яка десь мала громадську думку. Але коли все твоє життя – це школа і соцмережі, багато, щоб зненавидіти власне тіло, не треба. І скільки б батьки не повторювали, що всі ці Кім Кардашіан штучні і некрасиві, ти і твої подруги знають краще.

Я не люблю інстаграм за те, як його використовує більшість – щоб показати свій стиль життя і тіло набагато кращими, ніж вони є насправді. Вини інстаграму тут немає, і поведінка людей досить природня. Ми так прагнемо довести світу, що у нашому житті є сенс і мета, що витрачаємо на це більше часу, ніж на саме життя.

Чомусь всі забувають, що культ тіла і їжі – не самоціль, а лише шлях до здорового тіла, в якому комфортно себе почуваєш і можеш займатися іншими цікавими справами.

Картинка by Laura Callaghan

Залежність і ізоляція

tumblr_oveimzsUOT1sl87kjo1_500

Я рідко коли дивлюся телебачення, вмикаю через інтернет, коли щось цікаве показують, Doctor Who чи Discovery, наприклад. А вчора випадково трапився психологічний експеримент: четверо людей на 5 днів замикають у вагончиках розміром з тюремну камеру. Скрізь, окрім туалету, камери, щоб контролювати ситуацію.

Головна умова – повна ізоляція, ніякого телефону, інтернету і будь-якого спілкування. З собою дозволили взяти три речі. Я одразу подумала про в’язання, хорошу книжку і плеєр з музикою чи мій нотатник, і все, пікусь, як кажуть поляки. У дощові дні я можуть цілі вихідні з дому не виходити.

Здивувало те, що люди зовсім не продумали, чим себе зайняти, чи хобі у них особливих не було. Чоловіки взяли карти, а дівчата – пластилін і альбом до малювання. Ну з альбомом ще куди не йшло, але лист від чоловіка чи фотографія дівчини? Ви ж не на десять років у вислання їдете.

Жінка з пластиліном не витримала чотирьох годин. Враження склалось, що вона не працює, чоловік робить все по дому, навіть одяг їй зранку прасує і ланч готує, а вона з сином пластиліном бавиться. Після двох годин вона почала читати лист від чоловіка, як він нею пишається, і плакати від самотності.

Це, мабуть, найстрашніше, що може статись у будь-яких відносинах – злитись із кимось настільки сильно, що втратити власне я. А іншій особі такий партнер теж ні до чого, шкода хіба. Соцмережі, друзі, колеги, навіть родина створюють ілюзію потрібності, підтримки, і лише наодинці ми розуміємо, чого насправді варті.

У одного хлопця просто прозріння прийшло. Він блогер і пренкер, все життя грав на публіку, а перших два дні говорив в камеру і намагався розважати уявних глядачів. Потім впав в депресію і під кінець нарешті повеселішав, почав розповідати, що давно не бачив свого батька, зустрічі відкладав з тижня на тиждень, не усвідомлюючи, що якийсь з цих тижнів може стати для батька останнім. А свій дорогоцінний час віддавав людям на фейсбуці і ютубі, яким і діла до нього не було.

А що б ви з собою взяли?

Картинка звідси