life

Про складки

 

Колись я не вміла і не любила прасувати. Не любила, в першу чергу тому, що не вміла. Потім купилась нормальна дошка і праска, і як рукою зняло. Не скажу, що зараз обожнюю прасувати і прасую все, що під руку трапиться, але як треба, то без проблем. Мама недавно питала, чи прасую я постільну білизну, а я така –  її треба прасувати? Я ось поміняла на свіжу, і на тому спасибі.

Є у мене речі, які мнуться від самого лиш погляду. Хоча і виглядають вони гарно, я рідко їх одягаю – думка, що знову доведеться розгладжувати кожну складочку, відбиває всяке бажання. А є речі, які після прання, носіння цілий день у сумці і сидіння на них виглядають ніби щойно випрасовані. Магія якась.

Як востаннє прасувала, намагалась застосувати цю метафору до людей. Буддисти це пояснюють переродженням і кількістю прожитих життів, я б ставила на виховання, але важко дати однозначну відповідь. Чомусь деяким людям треба тонни життєвого досвіду і сотні книг,  а інші розуміють ці істина мало не з колиски.

learning · life · lol

Розбиті вікна і незакінчені справи

Згідно з теорією розбитих вікон, якщо хтось розбив скло в будинку і ніхто не вставив нове, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться. Найкраще це видно на світлофорах, коли після першого екстреміста всі починають бігти на червоне.

04.01.11_ru

А ще я люблю цю теорію застосовувати до щоденних справ: чим більше у вас назбирається прибирання, мейлів, немитого посуду, тим менше хочеться цим займатись. Наприклад, сьогодні я нарешті почала сортувати бібліотеку на комп’ютері, і виявилось, що у мене по три копії однієї і тієї ж книги. Це тричі треба було шукати, копіювати, замість того, щоб кілька годин посидіти і все поскладати по охайним папочкам. Аж сумно стає за втраченим часом.

Якщо придивитись ще ближче, я цю книгу три рази збиралась читати, і так і не прочитала. Доступ до величезної кількості інформації надзвичайно розбещує: хапаєшся за все, а в результаті майже нічого не можеш закінчити. Мені допомагає ставити собі дедлайни, як в бібліотеці, за два тижні треба здати, і хай все горить.

Кажуть, безлад і талант ходять рука об руку. Може, якщо хоч щось потім вдається знайти. Найважливіше – відшукати те, що найбільше пасує лише вам, а брати на віру все, що радять люди –  це як міряти чужі штани. Можуть підійти, можуть не підійти, або їх доведеться трохи підрізати.

life

Залишатись собою

Кожна культура особлива по-своєму. У пост-радянських країнах нас вчили бути частиною цілого, “не висовуватись” і не говорити зайвого, тому зараз молодь лише починає шукати свій голос.

09-08-07

На Заході, з того, що мені доводилось бачити, більшість вміє постояти за себе, навіть, якщо там і немає особливо за що стояти. На розмовах на роботу вони б’ють себе в груди, прямо як в американстких фільмах, зі словами: “Вам не знайти кращого кандидата”. Лише позаздрити такій впевненості.

Continue reading “Залишатись собою”

books · films · inspiration · music

Чому важливо любити

And if you’re in love, then you are the lucky one

371290-the-neverending-story

Шкода, що нікому не спало на думку зробити нову екранізацію “Нескінченної історії” Міхаеля Енда, із сучасними спецефектами було б на що подивитись.

Дочитую книгу, і, поки не забула, у ній є момент, коли Атрей говорить зі старою як світ черепахою, щоб дізнатись, чому дитяча королева хворіє. Цей діалог дуже добре передає депресивну атмосферу “дорослості”, безвихідь і фаталізм, які так часто плутають з життєвою мудрістю.

– Послушай, малыш, – булькала Морла, – мы стары, слишком стары. Мы свое отжили. Слишком много видали. Кто столько знает, сколько мы, для того ничто уже неважно. Все вечно повторяется. День сменяет ночь, лето – зиму, мир пуст и бессмыслен. Все возвращается на круги своя. Все сущее должно погибнуть, что рождается, должно умереть. Все проходит: добро и зло, глупость и мудрость, красота и уродство. Все пусто… все тленно… все неважно…

Атрейо не знал, что можно на это возразить. Взгляд огромных темных пустых глаз Древней Морлы парализовал его мысли.

Помолчав, она снова заговорила:
– Ты еще очень молод, а мы стары. Если бы ты прожил столько, сколько мы, ты бы знал, что на свете нет ничего, кроме печали. Послушай, а почему бы нам и не умереть? Тебе, мне, Девочке Королеве, всем, всем?.. все ведь лишь видимость, игра в пустоте. Все безразлично. Оставь нас в покое, малыш, уходи!..

І справді, якщо все тлінне і без сенсу, що ж залишається? Думаю, любов. Любов до коханих і рідних, друзів і зовсім незнайомих людей, яких, можливо, більше ніколи не побачиш. Любов до того, що робиш, де живеш, любов до життя як подорожі, і, звичайно, любов до самого себе. Я не бажаю нікому фанатичного кохання, яке зносить голову і не залишає камінь на камені, лише спокійної посмішки і уміння насолоджуватись тим, де ти є і хто поруч.

art · life

Про волосся

Коли коротко підстригаєш волосся і вперше миєш голову, відчуття, що частини тебе бракує. Руки б за щось хапались, але там порожньо. А ще по всій хаті досі зустрічаються мої кілометрові волосини, ніби сліди людини, яка тут більше не живе.

tumblr_ooxdxcYcPo1qz6f9yo4_500

via by Andy Rementer

life

Чому я не єнот

tumblr_nj8mkvvqCw1qz6f9yo1_r2_500

Хотіла показати, як легко почати сумніватись у власній адекватності. Почалося все кілька місяців тому, коли я переклала одну річ, яка мені на той момент не дуже була потрібна, на нове місце. Стало безпечніше, але особливих проблем її знайти не було.

Ще через місяць я зайнялась генеральним прибиранням і виявилось, що моя схованка порожня. Камінь на камені я не залишила, все перетрусила – і нічого. Я на 100% була впевнена, що поклала її саме туди, ну добре, на 90%. А як не туди, то куди б моя голова поклала щось подібне? Перевірила всі варіанти, нема. За кілька днів пошуки стали нав’язливою ідеєю. Зрозумійне мене правильно, зовсім мені на тій речі не залежало, і якби не прибирання, сто років б про неї не згадала, але зараз питання стояло, чи все в порядку у мене з мізками, а це вже справа честі.

Поступово стало здаватись, що я починаю забувати абсолютно про все: і на роботі щось не сказала, і молоко не купила, і про день народження забула. Перед очима вже бабці стоять, які гроші в матраци зашивають, а потім про це спокійнісінько забувають, і матраци потім на смітниках опиняються.

Зі спортивним азартом я перекладала все з місця на місце і продовжувала систематичні  пошуки, і вчора нарешті знайшла! Там, де й поклала, заплуталось у підкладці. А за цей час я встигла себе переконати, що в тисячу інших місць сховала, і давно вже викинулось і забулось. Мозок – дивна штука, можна переконати себе у чому завгодно, навіть, що ти єнот, а потім спробуй доведи, що це не так.

 

learning · life · my photos

Про списки, нагадування і багатозадачність

tumblr_oncddiHdqz1qz6f9yo1_500

Скільки списків я не складаю, все одно здається, що нічого не можу довести до кінця. Найбільша проблема – моя багатозадачністю, яка приносить більше шкоди, ніж користі. У процесі чогось я раптом згадую про щось важливіше, а на шляху туди вирішую щось перекусити, а тут вже посуд немитий, і поїхали. Через кілька днів, зрозуміло, справа сама дає про себе знати, і хоча я чесно хотіла за неї взятись, добрими намірами відомо куди дорога вимощена.

Календарі я веду досить давно, якось закинула на рік, але коли усвідомила, що забуваю, що їла зранку, почала знову все записувати: витрати, покупки, списки прочитаного і побаченого. На роботі мені ця звичка особливо знадобилась і часто виручала. Наприклад, хтось мені в очі говорить цілковиту нісетницю, що три тижні тому зі мною розмовляв, а я забула передзвонити, тому робота не зроблена. Тоді я відкриваю календар, де погодинно розписано, що я тоді робила і з ким зустрічалась, і щелепа у нього відвисає. Зате я точно знатиму, що наступого разу ця людина два рази подумає перш, ніж щось вигадувати.

notebook

Намагалась переключитись на електронний календар – далі найважливіших зустрічей і днів народження не пішло. Хоча єдина функція, якою я активно користуюсь на телефоні – це нагадування. Купити молоко по дорозі додому, зарядити зубну щітку, чомусь ці речі постійно вилітають у мене з голови.