Під німецькими ліжками

pod-niemieckimi-lozkami-zapiski-polskiej-sprzataczki-b-iext34530448

Юстина Полянська найкраще знає, що німці ховають під своїми ліжками. Це, звичайно, псевдонім, і у книзі вистачає неоднозначних моментів, але найбільше мене здивувало, що вона стала бестселером у Німеччині.

Я жила і в Польщі, і в Англії, і сама б спокійно могла написати таку книгу. Скажу тільки одне, що за кілька перших місяців у Польщі матеріалу у мене назбиралось набагато більше, ніж за два роки в Англії. Без жартів, книга Полянської просто відпочиває. Але чи хотіли б самі поляки таке читати? Дуже сумніваюсь. Continue reading

Advertisements

Інтерв’ю з Полою Хокінз

73624_900
Наталі Ратковскі переклала з німецької інтерв’ю з Полою Хокінз. Коли я читала роман “Дівчина в поїзді” англійською, мені дуже сподобався стиль і мова, якою написана книга: немає викрутасів, але і примітивною її не назвеш. Зараз закінчую польську версію і можу порівняти.

Наталі звернула увагу на те, що англійці, як і ми, радіють, коли в сусіда корова здохла. Всі ми люди, але в Англії взагалі не прийнято говорити про гроші, хто скільки заробляє і на що витрачає. Можна пропрацювати з кимось десять років і не дізнатись, в якому будинку він живе. Хтось може купити найновіший мустанг і ходити в одязі, старшому за мене.

Цікава деталь, коли мене підвищили, на копійки, серйозно, і я мимоходом сказала про це знайомому, його перша реакція була: “Так бачу, в тебе тепер гроші кури не клюють”. На що я повинна була відповісти, що, по-перше, не так там і багато, по-друге, у мене зараз такі і такі витрати, і з того мало що залишиться. Тоді він трохи заспокоївся і пожалівся, що теж не може собі дозволити хороший відпочинок, їдуть з сім’єю до сусіднього міста на тиждень.

Стаття повністю тут. Кілька уривків:

Continue reading

Софія Яблонська

Вона подорожувала і фотографувала тоді, коли це ще не було модним. Уривок з цікавої статті на сторінці BBC, звідти ж і фото.

_96056924_photo_yablonska2

Софія Яблонська народилася при початку минулого століття в галицькому селі, у священицькій родині. Її вчили, як кожну порядну панночку, шити і вишивати. Натомість молода жінка з кінокамерою в руках подалася в кругосвітню подорож, відвідала Марокко, Китай, Цейлон, Лаос, Камбоджу, казкові, як здавалося, острови Яву, Балі, Таїті, побувала в Австралії, Сполучених Штатах, Канаді…

Здобувши освіту в Парижі (гроші на навчання заробила, успішно налагодивши 1925 року в Тернополі роботу двох кінотеатрів), почала кар’єру кіножурналістки й репортерки.

Надсилала нариси з найекзотичніших куточків планети, проникала зі своїм знімальним апаратом у східні приватні мешкання, в храми, в імператорські палаци. Хоча працювала на французьку компанію, незмінно друкувалася в галицьких часописах.

_96056927_photo_yablonska2-2

Померла Софія Яблонська в автокатастрові у Франції.

Її твори можна знайти у цій збірці і на сайті.

Iris

There is only one freedom of any importance, freedom of the mind.

f9f63dd72caf47190368b8965f1b06d6-iris-2001-1469516055

Що робить нас нами? Думки, спогади, життєвий досвід, радощі і розчарування, сьогоднішнього дня, на основі яких ми будуємо кожен наступний. Що залишиться, якщо у нас це забрати?

Фільм порушує важкі питання, на які не можна дати однозначної відповіді. Неоднозначнe і саме написання книги. Чоловік Айріс Мердок видав свої мемуари, на основі яких зняли фільм, ще за життя письменниці. У ній він описав, окрім її інтрижок як з чоловіками, так і з жінками, усі побутові труднощі догляду за людиною з хворобою Альцгеймера. Хоча Айріс у її тодішньому стані мало що розуміла, хіба вона не заслуговує на гідну старість і смерть?

We all worry about going mad, don’t we? How would we know? Those of us who live in our minds, anyway. Other people would tell us. Would they?

Чому важливо любити

And if you’re in love, then you are the lucky one

371290-the-neverending-story

Шкода, що нікому не спало на думку зробити нову екранізацію “Нескінченної історії” Міхаеля Енда, із сучасними спецефектами було б на що подивитись.

Дочитую книгу, і, поки не забула, у ній є момент, коли Атрей говорить зі старою як світ черепахою, щоб дізнатись, чому дитяча королева хворіє. Цей діалог дуже добре передає депресивну атмосферу “дорослості”, безвихідь і фаталізм, які так часто плутають з життєвою мудрістю.

– Послушай, малыш, – булькала Морла, – мы стары, слишком стары. Мы свое отжили. Слишком много видали. Кто столько знает, сколько мы, для того ничто уже неважно. Все вечно повторяется. День сменяет ночь, лето – зиму, мир пуст и бессмыслен. Все возвращается на круги своя. Все сущее должно погибнуть, что рождается, должно умереть. Все проходит: добро и зло, глупость и мудрость, красота и уродство. Все пусто… все тленно… все неважно…

Атрейо не знал, что можно на это возразить. Взгляд огромных темных пустых глаз Древней Морлы парализовал его мысли.

Помолчав, она снова заговорила:
– Ты еще очень молод, а мы стары. Если бы ты прожил столько, сколько мы, ты бы знал, что на свете нет ничего, кроме печали. Послушай, а почему бы нам и не умереть? Тебе, мне, Девочке Королеве, всем, всем?.. все ведь лишь видимость, игра в пустоте. Все безразлично. Оставь нас в покое, малыш, уходи!..

І справді, якщо все тлінне і без сенсу, що ж залишається? Думаю, любов. Любов до коханих і рідних, друзів і зовсім незнайомих людей, яких, можливо, більше ніколи не побачиш. Любов до того, що робиш, де живеш, любов до життя як подорожі, і, звичайно, любов до самого себе. Я не бажаю нікому фанатичного кохання, яке зносить голову і не залишає камінь на камені, лише спокійної посмішки і уміння насолоджуватись тим, де ти є і хто поруч.

Навіщо нам карикатури

Чула думку, що лише ті, хто не вміють малювати, малюють комікси. Ясне діло, все залежить від коміксів, і часом головне не сама картинка, а текст і композиція. Кожна форма мистецтва існує з певною ціллю і заповнює нішу, яку не може заповнити ніщо інше.

8421658_original

via