Випадково натрапила на цей вірш у книзі, яку зараз читаю. Виявляється, він дуже популярний і улюблений в Англії. Шкода, що на наших лекціях з англійської літератури його не було.
Ця книга повністю змінила моє ставлення до їжі. Якщо раніше мені було байдуже, що я їм, то зараз читаю всі етикетки і готую-готую-готую. Як на диво, в Англії дуже багато хімії у майже всіх продуктах, починаючи з хліба, тому здорове харчування перетворюється на квест.
“Life is choice. All day, everyday. Who we talk to, where we sit, what we say, how we say it. And our lives become defined by our choices. It’s as simple and as complex as that. And as powerful. so when I’m observing that’s what I’m watching for. The choices people make” ― Louise Penny, Still Life
Моя подорож з “Трьома Соснами” розпочалась з трейлера на Праймі. Трохи “Твін Піксу”, трохи затишної Агати Крісті – чого ще можна побажати, подумалось, і я не прогадала.
Шоу відрізняється від книг: більше драматизму і напруги, в той час як книги приємні, повільні і теплі, як кружка гарячого какао в зимовий вечір. Такий собі comfort read. До речі, це не перший канадський автор, якого я читаю, щоб просто відпочити.
Книга про те, як можна і треба черпати натхнення з того, що вам подобається, і не почуватись винними.
We make art because we like art. We’re drawn to certain kinds of work because we’re inspired by people doing that work. All fiction, in fact, is fan fiction. The best advice is not to write what you know, it’s to write what you like.
У Шона вийшла нова книга, а я, як завжди, дізналась зовсім випадково. Усім імігрантам, чи просто тим, хто почувається не на місці або недоціненим, присвячується.
Картинки я знайшла на просторах інтернету, а ще чудова стаття у Guardian:
Шкода, що в моєму дитинстві не було адвент календарів. Це дужа крута ідея, особливо допомагає відволіктися від темних, холодних вечорів і зустічати наступний ранок з нетерпінням.
Дочитала я вчора, і питань більше, ніж відповідей. Я чесно не розумію, чому ця книга набула такого розголосу. Звичайно, я не належу до середньостатистичної публіки, якій книга запала в душу. Після того, як я перечитала і передивилася всі можливі детективи, мене важко здивувати, але щоб зовсім не зачепити, це рідкість.
+ Тонкий англійський гумор, багато посилань на місцеву культуру і звички. Події відбуваються в Кенті, де я живу, тому на сторінках я почувалася, як вдома. Книга написана дуже легко і доступно.
– Особисто для мене інтрига була майже повністю відсутня. Без деяких смертей можна було обійтися, кінець засолодкий, хоча, здається, це зараз в моді. Культурна сторона героїв-імігрантів не розкрита. Це можна зрозуміти, вони ж не головні персонажі і книга досить коротка. Мабуть, я вимагаю забагато, але хотілося хоча б натяку на те, що автор виконав домашню роботу і занурився в культуру, яку описував. Ну добре, “Богдан” далеко не найбільш популярне ім”я в Польщі, але сказати, що його матір звали “Марина” і не пояснити, чому у неї не польске ім”я? Особливо, у детективі, де це як рушниця Чехова: або має вистрілити, або щось тут не так.
Здається, що тематика людей в старшому віці, які розслідують вбивства, зараз на топі. Ось і “Вбивства в будинку” хоча й не шедевр – 100% на роттен томатоз це справді забагато, але я подивилася із задоволенням. Кліфхенгер у кінці був трохи недоречним, не люблю їх у серіалах.
Тимчасом я знайшла у черіті шопі друге видання одного з детективів Агати Крісті всього за 1 фунт. Стільки радості, і з міс Марпл, звичайно. Пуаро мені ніколи особливо не подобався, як і самій Агаті, як я чула.
Idreamhere 