art · inspiration · life

Про постійність

Захоплююсь людьми, які можуть систематично щось робити, у мене так виходить далеко не завжди. Легше вигадувати нові виправдання і потім боротися з докорами сумління. Я намагаюсь використовувати різні техніки: робити найважчу частину з самого початку чи розбивати її на дрібні шматочки на один зуб, але лінь часто перемагає.

Знайомий влогер викладав відео щодня, як годинник, і раптом замовк на два тижні. Я стала переживати, чи все з ним нормально, аж врешті з’явився коротенький ролик з поясненням: він розійшовся з дівчиною і втратив інтерес до всієї задумки. Всі ми люди.

Що вас мотивує робити щось день в день незважаючи ні на що?

CHRnTHYYlJE

by Nicole Gustafsson

books · inspiration · people

Софія Яблонська

Вона подорожувала і фотографувала тоді, коли це ще не було модним. Уривок з цікавої статті на сторінці BBC, звідти ж і фото.

_96056924_photo_yablonska2

Софія Яблонська народилася при початку минулого століття в галицькому селі, у священицькій родині. Її вчили, як кожну порядну панночку, шити і вишивати. Натомість молода жінка з кінокамерою в руках подалася в кругосвітню подорож, відвідала Марокко, Китай, Цейлон, Лаос, Камбоджу, казкові, як здавалося, острови Яву, Балі, Таїті, побувала в Австралії, Сполучених Штатах, Канаді…

Здобувши освіту в Парижі (гроші на навчання заробила, успішно налагодивши 1925 року в Тернополі роботу двох кінотеатрів), почала кар’єру кіножурналістки й репортерки.

Надсилала нариси з найекзотичніших куточків планети, проникала зі своїм знімальним апаратом у східні приватні мешкання, в храми, в імператорські палаци. Хоча працювала на французьку компанію, незмінно друкувалася в галицьких часописах.

_96056927_photo_yablonska2-2

Померла Софія Яблонська в автокатастрові у Франції.

Її твори можна знайти у цій збірці і на сайті.

design · inspiration · music

Night In The Woods

banner

Думаю, багато хто про цю гру вже чув, а я взагалі до ігор 2д ставлюсь з особливою любов’ю. Може, це тому, що найбільший мій ігровий азарт припав саме на ті часи, коли більшість з них була в 2д, а може, в 2д просто картинка красивіша і сам процес нагадує інтерактивний мультик.

Отже, поставила я її на старий ноут і з задоволенням проходила, аж поки ноут повністю не загнувся. Мій новий нетбук її не потягне, а шкода, тому довелось додивитись геймлей тут, дуже вже хотілось дізнатись, чим все закінчилось. До речі, автор каналу дуже класно діалоги озвучує, кожному герою підбирає відповідний голос і ритм.

Спойлити не буду, скажу лише, що грати варто хоча б заради діалогів і героїв, а ще музики, звичайно.

books · films · inspiration · music

Чому важливо любити

And if you’re in love, then you are the lucky one

371290-the-neverending-story

Шкода, що нікому не спало на думку зробити нову екранізацію “Нескінченної історії” Міхаеля Енда, із сучасними спецефектами було б на що подивитись.

Дочитую книгу, і, поки не забула, у ній є момент, коли Атрей говорить зі старою як світ черепахою, щоб дізнатись, чому дитяча королева хворіє. Цей діалог дуже добре передає депресивну атмосферу “дорослості”, безвихідь і фаталізм, які так часто плутають з життєвою мудрістю.

– Послушай, малыш, – булькала Морла, – мы стары, слишком стары. Мы свое отжили. Слишком много видали. Кто столько знает, сколько мы, для того ничто уже неважно. Все вечно повторяется. День сменяет ночь, лето – зиму, мир пуст и бессмыслен. Все возвращается на круги своя. Все сущее должно погибнуть, что рождается, должно умереть. Все проходит: добро и зло, глупость и мудрость, красота и уродство. Все пусто… все тленно… все неважно…

Атрейо не знал, что можно на это возразить. Взгляд огромных темных пустых глаз Древней Морлы парализовал его мысли.

Помолчав, она снова заговорила:
– Ты еще очень молод, а мы стары. Если бы ты прожил столько, сколько мы, ты бы знал, что на свете нет ничего, кроме печали. Послушай, а почему бы нам и не умереть? Тебе, мне, Девочке Королеве, всем, всем?.. все ведь лишь видимость, игра в пустоте. Все безразлично. Оставь нас в покое, малыш, уходи!..

І справді, якщо все тлінне і без сенсу, що ж залишається? Думаю, любов. Любов до коханих і рідних, друзів і зовсім незнайомих людей, яких, можливо, більше ніколи не побачиш. Любов до того, що робиш, де живеш, любов до життя як подорожі, і, звичайно, любов до самого себе. Я не бажаю нікому фанатичного кохання, яке зносить голову і не залишає камінь на камені, лише спокійної посмішки і уміння насолоджуватись тим, де ти є і хто поруч.