life

Про складки

 

Колись я не вміла і не любила прасувати. Не любила, в першу чергу тому, що не вміла. Потім купилась нормальна дошка і праска, і як рукою зняло. Не скажу, що зараз обожнюю прасувати і прасую все, що під руку трапиться, але як треба, то без проблем. Мама недавно питала, чи прасую я постільну білизну, а я така –  її треба прасувати? Я ось поміняла на свіжу, і на тому спасибі.

Є у мене речі, які мнуться від самого лиш погляду. Хоча і виглядають вони гарно, я рідко їх одягаю – думка, що знову доведеться розгладжувати кожну складочку, відбиває всяке бажання. А є речі, які після прання, носіння цілий день у сумці і сидіння на них виглядають ніби щойно випрасовані. Магія якась.

Як востаннє прасувала, намагалась застосувати цю метафору до людей. Буддисти це пояснюють переродженням і кількістю прожитих життів, я б ставила на виховання, але важко дати однозначну відповідь. Чомусь деяким людям треба тонни життєвого досвіду і сотні книг,  а інші розуміють ці істина мало не з колиски.

DIY · learning · life · my photos

Що б таке зв’язати

Caron Cakes yarn нарешті з’явилась у місцевому Hobbycraft. Hobbycraft – це така мережа магазинів, де є абсолютно все для творчості. Малювання, ліпка, крій і шиття, випічка і в’язання, я можу ходити годинами між рядами пензлів, бісеру і наборів для робіння всього на світі.

Це мій перший досвід в’язання трикутників, думаю, вийшло непогано. Дуже детальний і хороший туторіал.

Continue reading “Що б таке зв’язати”

art · life

Спіннери

У моду ввійшли ці штучки, продаються на кожному кроці і діти без перерви крутять їх на пальцях. Я не розумію, в чому тут фішка, але виглядає весело.

artflow_201705132332-01-591aad0bcee80-jpeg__880

via

learning · life · lol

Розбиті вікна і незакінчені справи

Згідно з теорією розбитих вікон, якщо хтось розбив скло в будинку і ніхто не вставив нове, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться. Найкраще це видно на світлофорах, коли після першого екстреміста всі починають бігти на червоне.

04.01.11_ru

А ще я люблю цю теорію застосовувати до щоденних справ: чим більше у вас назбирається прибирання, мейлів, немитого посуду, тим менше хочеться цим займатись. Наприклад, сьогодні я нарешті почала сортувати бібліотеку на комп’ютері, і виявилось, що у мене по три копії однієї і тієї ж книги. Це тричі треба було шукати, копіювати, замість того, щоб кілька годин посидіти і все поскладати по охайним папочкам. Аж сумно стає за втраченим часом.

Якщо придивитись ще ближче, я цю книгу три рази збиралась читати, і так і не прочитала. Доступ до величезної кількості інформації надзвичайно розбещує: хапаєшся за все, а в результаті майже нічого не можеш закінчити. Мені допомагає ставити собі дедлайни, як в бібліотеці, за два тижні треба здати, і хай все горить.

Кажуть, безлад і талант ходять рука об руку. Може, якщо хоч щось потім вдається знайти. Найважливіше – відшукати те, що найбільше пасує лише вам, а брати на віру все, що радять люди –  це як міряти чужі штани. Можуть підійти, можуть не підійти, або їх доведеться трохи підрізати.

life

Залишатись собою

Кожна культура особлива по-своєму. У пост-радянських країнах нас вчили бути частиною цілого, “не висовуватись” і не говорити зайвого, тому зараз молодь лише починає шукати свій голос.

09-08-07

На Заході, з того, що мені доводилось бачити, більшість вміє постояти за себе, навіть, якщо там і немає особливо за що стояти. На розмовах на роботу вони б’ють себе в груди, прямо як в американстких фільмах, зі словами: “Вам не знайти кращого кандидата”. Лише позаздрити такій впевненості.

Continue reading “Залишатись собою”

art · films · life

Ліс за деревами

There wasn’t any limit, no boundary at all, to the future. And it would be so a man wouldn’t have room to store his happiness.

John Steinbeck

Передивляюсь “Друзів”, деякі епізоди я бачила мільйон разів, деякі зовсім не пам’ятаю. Не знаю, чи це лише так здається, але тоді життя мало більше барв, без мобільних, зависання на фейсбуці і снепчатах.

Ніби ми так сильно намагаємось задокументувати наше життя і довести всім, що хто-хто, а ми точно живемо наповну, що в процесі втрачаємо до всього смак.

koLVczfIoko

by JoelEdlund

life

Коли вже незручно питати

x_04ccbc99

У мене сьогодні на роботі схожа ситуація трапилась. Працюю з дівчиною майже два роки і була на 95% впевнена, що її звати Бекі. Імена завжди вилітають з моєї голови, і я нічого з цим не можу зробити. З часом за допомогою логічних висновків (хтось випадково їх називає в моїй присутності) я все-таки дізнаюся, хто є хто, і все обходиться.

Сьогодні мені сказали, що Бекі на весіллі. Я поцікавилась, чиє ж весілля, виявилось, її власне. Все було б добре, якби я не знала чоловіка Бекі, брата її чоловіка, а ще свекра і свекруху. Ну і у неї двоє дітей, ага, це маленьке місто.

Тепер питання, чи справді це Бекі, і якщо ні, хто ж тоді Бекі? Хоча цілком ймовірно, що вони просто не були офіційно розписані, а зараз вирішили, що час настав. Як би там не було, вже якось незручно питати, логіка і спостережливість мені в допомогу.