my photos · places

Maidstone, Riverwalk

Нарешті і до нас прийшли сонячні деньки і в суботу я вирішила прогулятись берегом річки. Люблю, коли в місті є річка, в Хмельницькому я до цього звикла, а, виявляється, воно не завжди так.

Після зливи в п’ятницю земля була трохи волога, і вже майже на місці я почала шкодувати, що взяла нові кросівки. Зовсім вилетіло з голови: останнього разу, коли я тут гуляла, грязюку довелося зубами зішкрябувати.

На моє здивування, мене зустріли нові пішохідна і велодоріжки. Асфальтовано і цивілізовано я пройшла вздовж річки аж до самого центру.

riverwalk1riverwalk2

life

Залишатись собою

Кожна культура особлива по-своєму. У пост-радянських країнах нас вчили бути частиною цілого, “не висовуватись” і не говорити зайвого, тому зараз молодь лише починає шукати свій голос.

09-08-07

На Заході, з того, що мені доводилось бачити, більшість вміє постояти за себе, навіть, якщо там і немає особливо за що стояти. На розмовах на роботу вони б’ють себе в груди, прямо як в американстких фільмах, зі словами: “Вам не знайти кращого кандидата”. Лише позаздрити такій впевненості.

Continue reading “Залишатись собою”

design · life · my photos · places

Гліцинія

Два тижні тому я поїхала подивитись на один з історичних будинків під Лондоном. Він належить до національного трасту і дуже непогано зберігся, а сад взагалі заслуговує на особливу увагу. Я виклала кілька фото в інстаграм, але зараз хочу поговорити про дивні квіти, якими була вкрита стіна кафе. Я такого, здається, ніколи не бачила, і вигладало справді круто. Тиждень пізніше ці ж квіти зустрілись мені у Вест Моллінг на звичайнісінькому будинку.

West Ham

Швидше за все, ця рослина назавжди б залишилась для мене таємницею, якби не пост Ірини Жигмунд. З іншого боку, я б, мабуть, не звернула особливої уваги на її пост, якби квіти мене так не зацікавили.

За вікіпедією, гліцинія – це рід ліаноподібних дерев’янистих рослин у країнах Східної Азії та східній частині США. У статті Ірини є легенда про гліцинію, кому цікаво, стаття повністю за посиланням. Там ще багато гарних речей, творці яких надихались гліцинією.

Давным-давно – несколько тысячелетий назад – жила в Китае девушка по имени Гуй. Она была так красива, что даже Луна завидовала ей и, завидев Гуй издалека, с досады пряталась за облако. Но, несмотря на прекрасное лицо, стройную фигуру и легкую походку, самым большим достоянием Гуй были ее волосы – на солнце они сверкали синими и фиолетовыми оттенками, а вечером, в белом свете луны, излучали голубовато-сиреневое сияние.

Все любили Гуй, но однажды случилось несчастье – на нее напал злобный дракон. Он схватил девушку, улетел с ней далеко в горы и там растерзал. Не смогло небо стерпеть такого злодейства. Не успел дракон отойти от тела своей жертвы, как почувствовал, что его тело начало деревенеть до тех пор, пока не стало перекрученной лианой с потрескавшейся корой. А вместо изрыгаемого из его пасти огненного пламени появились гроздья прекрасных цветов, которые по цвету напоминали косы погибшей Гуй.

С тех пор каждую весну лиана, которую люди за прекрасный аромат назвали глицинией (в переводе с греческого ее название – glycos – означает «сладкая»), распускается на радость всем – говорят, так злой дракон искупает свою вину за погубленную жизнь несчастной красавицы Гуй. 

my photos · places

Коли бути красивим?

На роботі з одним литовцем зав’язалась суперечка про прекрасне. Він хвалив українських дівчат, які гарненькі, задбані, і взагалі, треба, щоб дівчата завжди так одягались, щоб уся вулиця оберталась. Я зайняла позицію англійців: зручний одяг на щодень, сама залишаю туфлі на каблуках на роботі, мінімум макіяжу.

Згодна, часом  хочеться гарно виглядати, в ресторан вибратись чи на прогулянку, але ця все краса займає час, який можна і на щось інше витратити. Я підфарбовую очі і замальовую нерівності на шкірі, ось і все, особливої різниці до і після немає. За словами литовця, його дівчина фарбується і наряджається навіть тоді, коли з дому не планує виходити, щоб бути “красивою для нього”, тобто без усієї цієї мішури він одразу кинеться за іншими спідницями. Про дівчину він розповідав лише, що вона молода і гарна в різних варіаціях, і саме цей факт найбільше насторожує. Хіба більше немає за що цінувати кохану людину?

Завжди цікавила одна річ: нарощуть собі дівчата волосся, нігті, татуюють брови, і ще багато чого, але всю цю “красу” постійно треба підтримувати, і коштує це немало. Вони це сприймають як інвестицію в майбутнє, кращого партнера допоможе знайти, чи їх хтось спонсорує? А раптом гроші закінчаться, і кілька місяців з поламаними нігтями доведеться ходити, поки самі не відпадуть? Я не дуже в цьому розбираюсь, просто на фото до і після бьюті-процедур фото до мені подобаються набагато більше.

Така в нас зараз погода, якщо вам для щастя не вистачає білки в парку, ось вона:

19_1

life · my photos

Мертві душі

Любила я читати кілька цікавих блогів, щодня перевіряла і з нетерпінням чекала чогось новенького. І раптом вони перестали писати, взагалі, і посилання не залишили на новий блог. Важко повірити, що хтось, хто роками старанно записував свої думки і навіть здобув непогану аудиторію, в один прекрасний день все закинув. Куди ці блогери діваються? Чи у них просто зникає бажання?

img_8716_edited