London Calling

Коротко про мої перші враження від Лондона. Почуваюся я поки що сільською тітонькою з глубинки, бо мені все це нецікаво. “Багато б хто за таку можливість вбив”, – все повторюють знайомі. Хтось вбив, а хтось б поруч пройшов, люди різні.

До речі, про різних людей, тут так багато їх дивних і незвичайних. Я взагалі завжди першою стаю на захист своєрідності і неповторності індивідуалізму, але знаєте що, навіть мені тут стає не по собі.

І справа не в тому, що я проти когось щось маю – носіть, що хочете, як хочете і де хочете. Просто цього якось забагато, люди ніби пишаються тим, які вони особливі і намагаються ще більше виділитись за допомогою модних трендів. І виходить ось що, виглядають вони по-різному однаково. І на самокатах.

Advertisements

Магія потягів

У Лондоні все прекрасно, якщо бувати там від часу до часу. Мої нерви і гаманець навряд чи би витримали таку напругу на щодень.

Ціни на залізничні квитки часом досягають космосу, особливо в годину пік, а в метро і автобусах без карти ойстер вижити майже неможливо.

Наприклад, сьогодні моя поїздка до Вест Хемпстеда коштувала стільки ж, скільки авіаквиток до Варшави. І це всього лиш півтори години, але з двома пересадками, скасованими потягами, перебіжками і доплатою за надшвидкість.

Але незважаючи на все бажаючих проїхатись не бракує. Як для “Дівчини в потязі” для більшості це перетворилося на щоденну рутину, без якої важко уявити своє життя.

Sheerness

Люблю я море. Найкраще тут, що можна сісти на автобус і за годину вже бути на морському узбережжі.

Місто лежить на острові Шеппі, який від Кенту відділяють кілька мостів. У 855 році острів був окупований вікінгами, у 1667 – голландцями. Зараз тут багато пенсіонерів і батьків з маленькими дітьми, які гріються на сонечку.

 

Старі фотографії, Мейдстоун

У пошуках старих фото будинку, в якому я зараз працюю, випадково натрапила на цілий фотоархів.

Ось, наприклад, вулиця, на якій я живу. Оскільки мій будинок ще з кінця XVIII ст., він, мабуть, застав цих панянок за роботою, чим би вони не займались.

Street

А так вулиця виглядала сьогодні в обід.

Continue reading

Інтерв’ю з Полою Хокінз

73624_900
Наталі Ратковскі переклала з німецької інтерв’ю з Полою Хокінз. Коли я читала роман “Дівчина в поїзді” англійською, мені дуже сподобався стиль і мова, якою написана книга: немає викрутасів, але і примітивною її не назвеш. Зараз закінчую польську версію і можу порівняти.

Наталі звернула увагу на те, що англійці, як і ми, радіють, коли в сусіда корова здохла. Всі ми люди, але в Англії взагалі не прийнято говорити про гроші, хто скільки заробляє і на що витрачає. Можна пропрацювати з кимось десять років і не дізнатись, в якому будинку він живе. Хтось може купити найновіший мустанг і ходити в одязі, старшому за мене.

Цікава деталь, коли мене підвищили, на копійки, серйозно, і я мимоходом сказала про це знайомому, його перша реакція була: “Так бачу, в тебе тепер гроші кури не клюють”. На що я повинна була відповісти, що, по-перше, не так там і багато, по-друге, у мене зараз такі і такі витрати, і з того мало що залишиться. Тоді він трохи заспокоївся і пожалівся, що теж не може собі дозволити хороший відпочинок, їдуть з сім’єю до сусіднього міста на тиждень.

Стаття повністю тут. Кілька уривків:

Continue reading