Three Pines Series

“Life is choice. All day, everyday. Who we talk to, where we sit, what we say, how we say it. And our lives become defined by our choices. It’s as simple and as complex as that. And as powerful. so when I’m observing that’s what I’m watching for. The choices people make”
― Louise Penny, Still Life

Моя подорож з “Трьома Соснами” розпочалась з трейлера на Праймі. Трохи “Твін Піксу”, трохи затишної Агати Крісті – чого ще можна побажати, подумалось, і я не прогадала.

Шоу відрізняється від книг: більше драматизму і напруги, в той час як книги приємні, повільні і теплі, як кружка гарячого какао в зимовий вечір. Такий собі comfort read. До речі, це не перший канадський автор, якого я читаю, щоб просто відпочити.

Автор про останню книгу із серії.

Steal like an Artist :)

Книга про те, як можна і треба черпати натхнення з того, що вам подобається, і не почуватись винними.

We make art because we like art. We’re drawn to certain kinds of work because we’re inspired by people doing that work. All fiction, in fact, is fan fiction. The best advice is not to write what you know, it’s to write what you like.

А що у вас цікавого?

Виявляється, плітки – це двигун розвитку мови.

“language evolved as a way of gossiping. According to this theory Homo sapiens is primarily a social animal. Social cooperation is our key for survival and reproduction. It is not enough for individual men and women to know the whereabouts of lions and bison. It’s much more important for them to know who in their band hates whom, who is sleeping with whom, who is honest, and who is a cheat.”

― Yuval Noah Harari, Sapiens: A Brief History of Humankind

Queen’s Gambit

Dan Eder

TIL the former World Chess Champion G. Kasparov described Hungarian female chess player Polgár as a “circus puppet” and said that women chess players should stick to having children. Later in September 2002, in the Russia versus the Rest of the World Match, Polgár defeated Garry Kasparov. from here

Навіть після книги серіал здається цілісним і вражаючим. Єдине непорозуміння, яке може виникнути, це вплив заспокійливих на гру і геніальність. Відомо, що багато справді геніальних людей вживали наркотики і стверджували, що без них вони не могли творити.

У серіалі героїня грала в шахи на стелі, коли приймала таблетки, і логічний висновок, який так роздратував багатьох критиків, що саме завдяки цьому вона і досягла успіху. У книзі акцент робиться переважно на тому, що таблетки вона приймала, бо не могла спати, і після них в голові був такий туман, що грати в шахи було просто неможливо.

Незважаючи на це і книга, і серіал заслуговують на увагу, адже вони боряться зі стереотипами, бажанням розкласти все і всіх по знайомим коробочкам і спростити собі таким чинам життя.

In the Box

На днях дочитала “21 Урок для 21 століття”, і хоча у книзі багато цікавого, думаю, у світлі коронавірусу ця цитата особливо актуальна:

People fear that being trapped inside a box, they will miss out on all the wonders of the world. As long as Neo is stuck inside the matrix, and Truman is stuck inside the TV studio, they will never visit Fiji, or Paris, or Machu Picchu. But in truth, everything you will ever experience in life is within your own body and your own mind. Breaking out of the matrix or travelling to Fiji won’t make any difference. It’s not that somewhere in your mind there is an iron chest with a big red warning sign ‘Open only in Fiji!’ and when you finally travel to the South Pacific you get to open the chest, and out come all kinds of special emotions and feelings that you can have only in Fiji. And if you never visit Fiji in your life, then you missed these special feelings for ever. No. Whatever you can feel in Fiji, you can feel anywhere in the world; even inside the matrix

Yuval Noah Harari, 21 Lessons for the 21st Century

In the wheel, Aron Wiesenfeld

Sorrow

• 

Donato Giancola

“… losing our jobs to the algorithms might actually turn out to be a blessing. Losing control over our lives, however, is a much scarier scenario.”

Yuval Noah Harari, “21 Lessons for the 21st Century”

The Haunting of Hill House

Це саме той випадок, коли хочеться стерти собі пам’ять, щоб подивитися знову.

Як не дивно, книга мене не вразила, крім кількох моментів, і дуже приємно, що про них не забули у фільмі.

“Eleanor looked up, surprised; the little girl was sliding back in her chair, sullenly refusing her milk, while her father frowned and her brother giggled and her mother said calmly, ‘She wants her cup of stars.’

Indeed yes, Eleanor thought; indeed, so do I; a cup of stars, of course.

‘Her little cup,’ the mother was explaining, smiling apologetically at the waitress, who was thunderstruck at the thought that the mill’s good country milk was not rich enough for the little girl. ‘It has stars in the bottom, and she always drinks her milk from it at home. She calls it her cup of stars because she can see the stars while she drinks her milk.’ The waitress nodded, unconvinced, and the mother told the little girl, ‘You’ll have your milk from your cup of stars tonight when we get home. But just for now, just to be a very good little girl, will you take a little milk from this glass?’

Don’t do it, Eleanor told the little girl; insist on your cup of stars; once they have trapped you into being like everyone else you will never see your cup of stars again; don’t do it; and the little girl glanced at her, and smiled a little subtle, dimpling, wholly comprehending smile, and shook her head stubbornly at the glass. Brave girl, Eleanor thought; wise, brave girl.” 

― Shirley Jackson, The Haunting of Hill House

Where’d You Go, Bernadette

Якщо вам цікаво, де я була і чому не писала, то займалась я приблизно оцим.

By Bogart Creek

А якщо серйозно, то саме цим я і займалась, тільки у нас перегородок немає.

“That’s right,’ she told the girls. ‘You are bored. And I’m going to let you in on a little secret about life. You think it’s boring now? Well, it only gets more boring. The sooner you learn it’s on you to make life interesting, the better off you’ll be.” 

― Maria Semple, Where’d You Go, Bernadette

Рік тому я прочитала книгу і не можу дочекатись, коли вже вийде фільм. Тримайте пальці схрещеними, аби не зіпсували.

A Man Called Ove

Нарешті, дочитала. Чомусь згадалась лекція буддистів, у якій говорилось про те, що треба завжди бути своїм кращим “я”, а не лише тоді, коли хочеться справити на когось враження. Бог завжди спостерігає і не бере вихідних.

“Полюбить кого-то – это все равно как поселиться в новом доме, – говорила Соня. – Сперва тебе нравится, все-то в нем новое, и каждое утро себе удивляешься: да неужто это все мое? Все боишься: ну ворвется кто да закричит: дескать, никто не собирался селить вас в такие хоромы. Но годы идут, фасад ветшает, одна трещинка пошла, другая. И ты начинаешь любить дом уже не за достоинства, а скорее за недостатки. С закрытыми глазами помнишь все его углы и закутки. Умеешь так хитро повернуть ключ, чтоб не заело замок и дом впустил тебя с мороза. Знаешь, какие половицы прогибаются под ногами. Как открыть платяной шкаф, чтоб не скрипнули дверцы. Из таких вот маленьких секретов и тайн и складывается твой дом. “

І книга, звичайно, краща, ніж фільм. Хоча і фільм нічого.

Струни

У мене є блокнот з цитатами, куди я записую фрази, діалоги, які мені припали до душі або зачепили внутрішні струни. Часом я його перечитую, і деякі речі здаються зовсім недоречними. І що мене змусило записати саме це? Але якщо воно допомогло мені щось обдумати, перетравити і знайти сенс жити далі, цей час не можна назвати витраченим марно.

Звідси