books · films · people

Iris

There is only one freedom of any importance, freedom of the mind.

f9f63dd72caf47190368b8965f1b06d6-iris-2001-1469516055

Що робить нас нами? Думки, спогади, життєвий досвід, радощі і розчарування, сьогоднішнього дня, на основі яких ми будуємо кожен наступний. Що залишиться, якщо у нас це забрати?

Фільм порушує важкі питання, на які не можна дати однозначної відповіді. Неоднозначнe і саме написання книги. Чоловік Айріс Мердок видав свої мемуари, на основі яких зняли фільм, ще за життя письменниці. У ній він описав, окрім її інтрижок як з чоловіками, так і з жінками, усі побутові труднощі догляду за людиною з хворобою Альцгеймера. Хоча Айріс у її тодішньому стані мало що розуміла, хіба вона не заслуговує на гідну старість і смерть?

We all worry about going mad, don’t we? How would we know? Those of us who live in our minds, anyway. Other people would tell us. Would they?

art · films · life

Ліс за деревами

There wasn’t any limit, no boundary at all, to the future. And it would be so a man wouldn’t have room to store his happiness.

John Steinbeck

Передивляюсь “Друзів”, деякі епізоди я бачила мільйон разів, деякі зовсім не пам’ятаю. Не знаю, чи це лише так здається, але тоді життя мало більше барв, без мобільних, зависання на фейсбуці і снепчатах.

Ніби ми так сильно намагаємось задокументувати наше життя і довести всім, що хто-хто, а ми точно живемо наповну, що в процесі втрачаємо до всього смак.

koLVczfIoko

by JoelEdlund

books · films · inspiration · music

Чому важливо любити

And if you’re in love, then you are the lucky one

371290-the-neverending-story

Шкода, що нікому не спало на думку зробити нову екранізацію “Нескінченної історії” Міхаеля Енда, із сучасними спецефектами було б на що подивитись.

Дочитую книгу, і, поки не забула, у ній є момент, коли Атрей говорить зі старою як світ черепахою, щоб дізнатись, чому дитяча королева хворіє. Цей діалог дуже добре передає депресивну атмосферу “дорослості”, безвихідь і фаталізм, які так часто плутають з життєвою мудрістю.

– Послушай, малыш, – булькала Морла, – мы стары, слишком стары. Мы свое отжили. Слишком много видали. Кто столько знает, сколько мы, для того ничто уже неважно. Все вечно повторяется. День сменяет ночь, лето – зиму, мир пуст и бессмыслен. Все возвращается на круги своя. Все сущее должно погибнуть, что рождается, должно умереть. Все проходит: добро и зло, глупость и мудрость, красота и уродство. Все пусто… все тленно… все неважно…

Атрейо не знал, что можно на это возразить. Взгляд огромных темных пустых глаз Древней Морлы парализовал его мысли.

Помолчав, она снова заговорила:
– Ты еще очень молод, а мы стары. Если бы ты прожил столько, сколько мы, ты бы знал, что на свете нет ничего, кроме печали. Послушай, а почему бы нам и не умереть? Тебе, мне, Девочке Королеве, всем, всем?.. все ведь лишь видимость, игра в пустоте. Все безразлично. Оставь нас в покое, малыш, уходи!..

І справді, якщо все тлінне і без сенсу, що ж залишається? Думаю, любов. Любов до коханих і рідних, друзів і зовсім незнайомих людей, яких, можливо, більше ніколи не побачиш. Любов до того, що робиш, де живеш, любов до життя як подорожі, і, звичайно, любов до самого себе. Я не бажаю нікому фанатичного кохання, яке зносить голову і не залишає камінь на камені, лише спокійної посмішки і уміння насолоджуватись тим, де ти є і хто поруч.

life

Коли нічого втрачати

Це як в популярних цитатах вконтакті: коли втрачаєш все, отримуєш свободу.

people-who-dont-give-a-duck-104-58de0a783c2a3__605

Існує певна закономірність. Що менше доводиться боротися за виживання в прямому сенсі цього вислову, то сильнішою стає тривога втратити захищеність.

Тобто що комфортнішими стають умови життя, то менше людина радіє самому факту життя, дедалі більше переймаючись цими самими умовами.

via
languages · life

Ким ви працюєте?

Почала вчити іспанську, спочатку йшло під гірку, а зараз навіть починаю розуміти про що туристи на вулиці розмовляють. Мовні бар’єри і як почати говорити – зовсім окрема тема. А ще помітила, що майже всі діалоги на базовому рівні побудовані за схемою: як тебе звати, ти звідки, сімейний стан і ким працюєш. Чи це на мене вже англійська ментальність діє, але останні два питання я б ніколи незнайомій людині не задала. Раптом вона в пошуках роботи чи в стосунках у неї все складно. Англійці навіть часом соромляться запитати, звідки ти – це ж дискримінація у своєму роді.

А ще дивують люди, які у свої тридцять повторюють, як їм нудно, набридла рутина, а на пропозицію змінити щось у своєму житті відповідають, що важко в цьому віці вчитись чомусь новому. Серйозно? Якщо ви так думаєте, то, мабуть, давно себе переконали, що так і є, принаймні, у вашому випадку.

tumblr_on99dcitzL1qz6f9yo2_500

via
life

Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні?

WGDmaFazPGk

Побачила цю картинку зранку і засумувала. На роботі я часто спілкуюсь з людьми, які працюють на міську раду. Щоб побудувати щось чи внести якісь зміни, треба питати дозволу в них, а вони потім зобов’язані попередити всіх, кого це стосується. Ресторан напроти фасад вже другий рік змінює, нам прийшла тонна листів з інформацією, як і куди писати, якщо когось це не влаштовує. А якщо пішохідний перехід перероблюють чи бордюр новий ставлять, одним словом, якась дрібниця, мешканці довкола хочуть знати, куди пішло кожне пенні з їхніх податків. Один держслужбовець розповідав, що хтось з місцевих йому навіть в обличчя плюнув чи майже плюнув.

Виникає питання, в Україні податки ж беруться, в ЖЕКи люди платять, а чому ремонтів роками не видно? Чому відкрито не покажуть бюджет міста, що на що пішло, не врахують побажання жителів? Чи воно вже давно так відбувається і я просто відстала від життя?

Бедность народа — оплот монархии. Богатство и свобода ведут к неповиновению и презрению властей. Свободный и богатый человек нетерпеливо переносит несправедливое и деспотическое правительство. Нужда и нищета лишают бодрости даже самого храброго, притупляют ум, приучают переносить рабство и под постоянным давлением своим отнимают у него ту энергию, которая необходима для того, чтобы стряхнуть с себя ярмо.

Томас Мор «Утопия» 1516