“Предчувствие конца”, Джулиан Барнс

How often do we tell our own life story? How often do we adjust, embellish, make sly cuts? And the longer life goes on, the fewer are those around to challenge our account, to remind us that our life is not our life, merely the story we have told about our life. Told to others, but—mainly—to ourselves.

Ви колись задумувались про те, що наше життя складається зі спогадів, а вони, як пісок, змінюють форму або розвіваються за вітром за нашим бажанням. Як часто ми переписуємо минуле, коли перестаємо когось кохати, чи хочемо швидше забути того, хто нас скривдив.

Книга – набагато важча і сильніша, ніж фільм, але фільм – пом’якшує гіркоту книги і дає надію на щасливий кінець.

Advertisements

Чи боїтесь ви Хелоуіну?

У мене це свято викликає змішані емоції: щось середнє між захопленням милотою дитячих костюмів і відразою перед вульгарністю дівчачих.

w2JLmhWahZE

Якщо ви хочете відчути справжні мурашки на шкірі, вмостіться на зручну канапу з чашкою гарячого чаю і “Жовтневою країною” Бредбері – моторошний настрій гарантовано.

1091582

THE OCTOBER COUNTRY …that country where it is always turning late in the year. That country where the hills are fog and the rivers are mist; where noons go quickly, dusks and twilights linger, and midnights stay. That country composed in the main of cellars, sub-cellars, coal-bins, closets, attics, and pantries faced away from the sun. That country whose people are autumn people, thinking only autumn thoughts. Whose people passing at night on the empty walks sound like rain…

Моя улюблена цитата з книги.Read More »

Iris

There is only one freedom of any importance, freedom of the mind.

f9f63dd72caf47190368b8965f1b06d6-iris-2001-1469516055

Що робить нас нами? Думки, спогади, життєвий досвід, радощі і розчарування, сьогоднішнього дня, на основі яких ми будуємо кожен наступний. Що залишиться, якщо у нас це забрати?

Фільм порушує важкі питання, на які не можна дати однозначної відповіді. Неоднозначнe і саме написання книги. Чоловік Айріс Мердок видав свої мемуари, на основі яких зняли фільм, ще за життя письменниці. У ній він описав, окрім її інтрижок як з чоловіками, так і з жінками, усі побутові труднощі догляду за людиною з хворобою Альцгеймера. Хоча Айріс у її тодішньому стані мало що розуміла, хіба вона не заслуговує на гідну старість і смерть?

We all worry about going mad, don’t we? How would we know? Those of us who live in our minds, anyway. Other people would tell us. Would they?

Ліс за деревами

There wasn’t any limit, no boundary at all, to the future. And it would be so a man wouldn’t have room to store his happiness.

John Steinbeck

Передивляюсь “Друзів”, деякі епізоди я бачила мільйон разів, деякі зовсім не пам’ятаю. Не знаю, чи це лише так здається, але тоді життя мало більше барв, без мобільних, зависання на фейсбуці і снепчатах.

Ніби ми так сильно намагаємось задокументувати наше життя і довести всім, що хто-хто, а ми точно живемо наповну, що в процесі втрачаємо до всього смак.

koLVczfIoko

by JoelEdlund

Чому важливо любити

And if you’re in love, then you are the lucky one

371290-the-neverending-story

Шкода, що нікому не спало на думку зробити нову екранізацію “Нескінченної історії” Міхаеля Енда, із сучасними спецефектами було б на що подивитись.

Дочитую книгу, і, поки не забула, у ній є момент, коли Атрей говорить зі старою як світ черепахою, щоб дізнатись, чому дитяча королева хворіє. Цей діалог дуже добре передає депресивну атмосферу “дорослості”, безвихідь і фаталізм, які так часто плутають з життєвою мудрістю.

– Послушай, малыш, – булькала Морла, – мы стары, слишком стары. Мы свое отжили. Слишком много видали. Кто столько знает, сколько мы, для того ничто уже неважно. Все вечно повторяется. День сменяет ночь, лето – зиму, мир пуст и бессмыслен. Все возвращается на круги своя. Все сущее должно погибнуть, что рождается, должно умереть. Все проходит: добро и зло, глупость и мудрость, красота и уродство. Все пусто… все тленно… все неважно…

Атрейо не знал, что можно на это возразить. Взгляд огромных темных пустых глаз Древней Морлы парализовал его мысли.

Помолчав, она снова заговорила:
– Ты еще очень молод, а мы стары. Если бы ты прожил столько, сколько мы, ты бы знал, что на свете нет ничего, кроме печали. Послушай, а почему бы нам и не умереть? Тебе, мне, Девочке Королеве, всем, всем?.. все ведь лишь видимость, игра в пустоте. Все безразлично. Оставь нас в покое, малыш, уходи!..

І справді, якщо все тлінне і без сенсу, що ж залишається? Думаю, любов. Любов до коханих і рідних, друзів і зовсім незнайомих людей, яких, можливо, більше ніколи не побачиш. Любов до того, що робиш, де живеш, любов до життя як подорожі, і, звичайно, любов до самого себе. Я не бажаю нікому фанатичного кохання, яке зносить голову і не залишає камінь на камені, лише спокійної посмішки і уміння насолоджуватись тим, де ти є і хто поруч.

Коли нічого втрачати

Це як в популярних цитатах вконтакті: коли втрачаєш все, отримуєш свободу.

people-who-dont-give-a-duck-104-58de0a783c2a3__605

Існує певна закономірність. Що менше доводиться боротися за виживання в прямому сенсі цього вислову, то сильнішою стає тривога втратити захищеність.

Тобто що комфортнішими стають умови життя, то менше людина радіє самому факту життя, дедалі більше переймаючись цими самими умовами.

via