books · films · inspiration · music

Чому важливо любити

And if you’re in love, then you are the lucky one

371290-the-neverending-story

Шкода, що нікому не спало на думку зробити нову екранізацію “Нескінченної історії” Міхаеля Енда, із сучасними спецефектами було б на що подивитись.

Дочитую книгу, і, поки не забула, у ній є момент, коли Атрей говорить зі старою як світ черепахою, щоб дізнатись, чому дитяча королева хворіє. Цей діалог дуже добре передає депресивну атмосферу “дорослості”, безвихідь і фаталізм, які так часто плутають з життєвою мудрістю.

– Послушай, малыш, – булькала Морла, – мы стары, слишком стары. Мы свое отжили. Слишком много видали. Кто столько знает, сколько мы, для того ничто уже неважно. Все вечно повторяется. День сменяет ночь, лето – зиму, мир пуст и бессмыслен. Все возвращается на круги своя. Все сущее должно погибнуть, что рождается, должно умереть. Все проходит: добро и зло, глупость и мудрость, красота и уродство. Все пусто… все тленно… все неважно…

Атрейо не знал, что можно на это возразить. Взгляд огромных темных пустых глаз Древней Морлы парализовал его мысли.

Помолчав, она снова заговорила:
– Ты еще очень молод, а мы стары. Если бы ты прожил столько, сколько мы, ты бы знал, что на свете нет ничего, кроме печали. Послушай, а почему бы нам и не умереть? Тебе, мне, Девочке Королеве, всем, всем?.. все ведь лишь видимость, игра в пустоте. Все безразлично. Оставь нас в покое, малыш, уходи!..

І справді, якщо все тлінне і без сенсу, що ж залишається? Думаю, любов. Любов до коханих і рідних, друзів і зовсім незнайомих людей, яких, можливо, більше ніколи не побачиш. Любов до того, що робиш, де живеш, любов до життя як подорожі, і, звичайно, любов до самого себе. Я не бажаю нікому фанатичного кохання, яке зносить голову і не залишає камінь на камені, лише спокійної посмішки і уміння насолоджуватись тим, де ти є і хто поруч.

art · films · people

Hayao Miyazaki

3AOM6Msf-vA

Зовсім недавно я писала про Макото Сінкая, який надихався роботами Хаяо Міядзакі, а сьогодні кілька цитат самого Міядзакі.

Никогда не стану делать фильмы, которые будут говорить детям: “Вам стоит опустить руки и сдаться.

Во многих моих фильмах есть сильные героини — отважные, самодостаточные девушки, которые борются за то, во что верят всем сердцем. Им необходим друг или помощник, но точно не спаситель. Я считаю, что каждая женщина способна быть героем в той же степени, что и мужчина.

Я перестал верить в неписаное правило о том, что, если мальчик и девочка появляются вместе в фильме или книге, между ними должна возникнуть романтическая связь. Вместо этого я хочу показать немного другие отношения, где каждый вдохновляет другого жить – и если у меня получается, то я, похоже, приближаюсь к тому, чтобы показать настоящую любовь.

Мы лишены возможности выбирать время и место нашего рождения. Мы выбираем один жизненный путь и теряем возможность узнать, куда бы нас привели другие бесчисленные дороги. И я думаю, что именно по этой причине фантастические миры из мультфильмов так точно совпадают с нашими надеждами и стремлениями. Они иллюстрируют мир наших потерянных возможностей.

 

art · books · films · inspiration · people

Emilia Dziubak

З роботами Емілії я познайомилась випадково, потім знайшла її блог і навіть щось прокоментувала. Зараз у неї там стільки робіт, що просто відірватись не можна.

Якщо я правильно зрозуміла, ці ілюстрації до книги, за якою зняли аніме, всім раджу, хто ще не бачив.

inspiration · learning · people

Не варто боятись нового

Чому б викладачів не посилати на якісь курси, які з їхньою спеціалізацією не мають нічого спільного, щоб вони зрозуміли, як важко починати щось з нуля. Пам’ятаю, в університеті з фізрою мені пощастило (це я зараз так думаю, а в той час це були муки пекельні). Вчителька наші уроки аеробіки любила розбавляти несподіванками: тут тобі йога, степи, але лише на танцях живота я усвідомила, який же я лузер (так я тоді це сприймала). А в усьом винен підхід, який нам вдовблювали ще з дитинства: щось не виходить – ти просто занадто дурний для цього, навіщо людей смішити.

Недавно відкрила для себе Khan Academy. Це просто і одночасно геніально, як можна пояснити комусь, що ми стаємо розумнішими тільки тоді, коли пізнаємо щось нове.

My 5-year-­old son has just started reading. Every night, we lie on his bed and he reads a short book to me. Inevitably, he’ll hit a word that he has trouble with: last night the word was “gratefully.” He eventually got it after a fairly painful minute. He then said, “Dad, aren’t you glad how I struggled with that word? I think I could feel my brain growing.” I smiled: my son was now verbalizing the tell­-tale signs of a “growth­ mindset.” But this wasn’t by accident. Recently, I put into practice research I had been reading about for the past few years: I decided to praise my son not when he succeeded at things he was already good at, but when he persevered with things that he found difficult. I stressed to him that by struggling, your brain grows. Between the deep body of research on the field of learning mindsets and this personal experience with my son, I am more convinced than ever that mindsets toward learning could matter more than anything else we teach.

via

А ось промова засновника на TED: