life

Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні?

WGDmaFazPGk

Побачила цю картинку зранку і засумувала. На роботі я часто спілкуюсь з людьми, які працюють на міську раду. Щоб побудувати щось чи внести якісь зміни, треба питати дозволу в них, а вони потім зобов’язані попередити всіх, кого це стосується. Ресторан напроти фасад вже другий рік змінює, нам прийшла тонна листів з інформацією, як і куди писати, якщо когось це не влаштовує. А якщо пішохідний перехід перероблюють чи бордюр новий ставлять, одним словом, якась дрібниця, мешканці довкола хочуть знати, куди пішло кожне пенні з їхніх податків. Один держслужбовець розповідав, що хтось з місцевих йому навіть в обличчя плюнув чи майже плюнув.

Виникає питання, в Україні податки ж беруться, в ЖЕКи люди платять, а чому ремонтів роками не видно? Чому відкрито не покажуть бюджет міста, що на що пішло, не врахують побажання жителів? Чи воно вже давно так відбувається і я просто відстала від життя?

Бедность народа — оплот монархии. Богатство и свобода ведут к неповиновению и презрению властей. Свободный и богатый человек нетерпеливо переносит несправедливое и деспотическое правительство. Нужда и нищета лишают бодрости даже самого храброго, притупляют ум, приучают переносить рабство и под постоянным давлением своим отнимают у него ту энергию, которая необходима для того, чтобы стряхнуть с себя ярмо.

Томас Мор «Утопия» 1516

Advertisements

2 thoughts on “Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні?

  1. О, скільки разів на день ставлю собі це питання… Он у нас біля стадіону на пустирі раптом загородили паркан і почали щось будувати, дізнатися хто і що практично не реально. Спитаєш, чому отут на тротуарі вибудували сходи, а пандуса нема? А тобі: то не наша компетенція, питайте забудовника і ОСББ (спитаєш їх, як же)… чия дорога — нічия… все нічиє і нікому не потрібне… ти нікому не потрібен, окрім себе самого… вийшов на сходи, покурив, кинув під ноги, пішов в хату. Бо в хаті моє, а тут — нічиє… Віддав податок і забув, бо то не моє вже… Нічиє…

    Like

    1. Щоразу як я їду додому, все собі ідеалізую: пам’ять розгладжує нерівності, залишається лише своє, рідне. Після приїзду кілька днів як в тумані – шок, як можна так жити, чому це так, а це тут, і ніхто нічого не робить, а всім взагалі, здається, байдуже. Але нічого, за тиждень проходить, звикаю. А потім повертаюсь, і все по колу.

      Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s